Всі слова української мови в реченнях поділені на частини мови.
Для цього поділу необхідне одночасне дотримання певних принципів:
- смислового – полягає у пошуку спільних значень слів;
- морфологічного – знаходження спільних граматичних категорій слів та схожі принципи їхніх змін;
- синтаксичного – виявлення типових синтаксичних ролей, іншими словами, яким членом речення найчастіше є певне слово;
- словотворчого – спільні способи словотворення для певних груп слів, спільні префікси, суфікси тощо.
Таким чином, частини мови — це певні класи слів, для яких характерні спільні граматичні категорії, лексичні ознаки, синтаксичні функції і словотворчі засоби.
В українській мові існують 10 частин мови, які поділяються на самостійні, службові та вигук, що не належить до жодної із категорій.
В самостійних частинах мови слова:
– виконують синтаксичні ролі членів речення;
– утворюють речення;
– мають лексичне значення (називають предмети, ознаки, кількість, прикмети, стан, описують дію);
– мають граматичне значення (рід, відмінок, число);
– відповідають на питання.
Службовими частинами мови є ті, в яких слова:
- незмінні;
- не є членами речення;
- в словах відсутнє лексичне значення;
- зв’язують слова між собою;
- до них не можна поставити питання;
- надають певні відтінки членам речення.
Самостійні та службові частини мови також називаються повнозначні та неповнозначні відповідно.
Вигук – окрема частина мови, що не відповідає на питання, не називає предмети та не виконує службові функції.
До самостійних частин мови відносять:
- Іменник – дає відповідь на питання Хто? Що?. Це так би мовити ім’я для кожного слова: стіл, папуга.
- Прикметник – означає певні ознаки чи прикмети та його запитання: Який? Яке? Які? Яка? Чиє? Чий? Чиї? Чия? Наприклад, стіл (який?) білий, папуга (який?) різнокольоровий;
- Числівник – допомагає порахувати предмети, відповідає на питання Котрий? Скільки?- один білий стіл, третій різнокольоровий папуга;
- Займенник – питання для цієї частини мови Хто? Що? Який? Скільки? Чий?, вказує на предмет, кількість, ознаку, але без їхньої назви: білий стіл (чий?) його; різнокольоровий (що?) він. Займенники допомагають уникати тавтології та роблять мову виразною.
- Дієслово – вказує на дію предмета та його стан, дає відповідь на питання Що робити? Що зробити? Наприклад, читати, ходити, грати.
- Прислівник – запитуєЯк? Коли? Куди? Де? та визначає ознаки дій: праворуч, швидко.
Прислівник відрізняється від прикметника тим, що належить до дієслова та виражає ознаку дії, а прикметник належить до іменника, тобто виражає ознаку предмета. Наприклад: Стіл (який?) білий – прикметник. Рухатись (як?) швидко – прислівник.
Оскільки іменник, прикметник, дієслово, числівник та займенник відмінюються та дієвідмінюються, вони називаються змінюваними словами. Перші чотири з переліку називаються іменними, бо вони мають справу із іменем предмета чи особи.
Службовими частинами мови є:
- Прийменник – допомагає іменнику обирати вірну граматичну форму: біля вікна, з десяти;
- Сполучник – зв’язує у реченні однорідні члени або речення або частини у складному реченні.
Наприклад: Я дивлюсь на море і бачу, що пливе дельфін. Сполучниками тут є «і» та «що». «І» поєднує присудки, а «що» зв’язує дві частини складного речення.
- Частка – відноситься до дієслова, адже надає йому певних відтінків: не гуляти – допомагає виразити заперечення, здогадався би – умову.
- Вигук виражає емоції, почуття, волевиявлення: ох, ура. Звуконаслідувальні слова, тобто ті, що передають явища природи, також відносять до вигуків: кап-кап, ш-ш-ш, гав-гав-гав.
Також до вигуків відносять слова етикету, наприклад, до побачення, дякую, прошу.
